Главная ценность
Каждая девушка стремится к совершенству.На этом нелегком пути в роли помощников выступают всевозможные салоны красоты,фитнес-центры,бутики.Так было у меня.С фанатичным усердиемпосле очередного неудачного романа я постоянно пыталась что-то в себе изменить.Неважно что: прическу,цвет волос - лишь бы доказать ему,окружающим,себе,что я особенная девушка.
Только недавно я прозрела:оказывается,чтобы нравиться парням,не обязательно тратить уйма денег на костюм дорогущего бренда,изводить себя диетами или днями просиживать в парикмахерских в поисках своего "я".Аккуратный маникюр,прическа,опрятный вид - этого,конечно,
никто не отменял.Но не стоит забывать о душевной красоте.А это умение понимать(не часто),прощать(не часто),общаться,веселиться.
Ну а повод для мужских безумств ради нас,единственных,
всегда найдется!!!
Привіт,коханий!Мені дуже важко писати цього листа,але іншого виходу я не бачу.Бачимось ми дуже рідко,та якби бачились частіше,то всеодно я не змогла б тобі все так сказати,як напишу.
Телефон?Ні це не телефонна розмова.Так,можливо,я роблю величезну помилку,але я вже так настраждалася,що мені однаково: будеш ти з мене сміятись чи сприймеш мої слова серйозно.Чесно кажучи,я навіть незнаю,з чого,почати.Якби ти бачив мене в цей момент,то,ймовірно,помер би зі сміху.
Хвилююся мов першокласниця: руки тремтять,на очах сльози...
Справа в тому,що я захворілана невиліковну хворобу і вже шість місяців безупинно страждаю.
Шість місяців я тебе кохаю.Як усе просто звучить.Чи не так? Уявляю,з якою іронією ти прбігаєш очима по цих простих і безглуздих рядках.Мені світ не милий,коли я довго тебе не бачу,не чую цього до болю знайомого голосу,коли не відчуваю погляду твоїх ніжних,спокійних,сповнених легкого смутку очей.
Якби ти знов,скільки я виплакала після того,як спостерігала,як ти говориш,танцюєш з іншою.
Ти навіть приблизно не уявляєш,який нестерпний той душевний біль,з яким я живу.Час для мене зупинився,я не хочу без тебе жити,а ти,нічого не помічаючи,життєрадіснокрокуєш назустріч радощам життя, ти вільний,тебеніхто і ніщо не зв"язує,тобі легко викинути з голови думки про одну.почати мріяти про іншу.
Ти ж щаслива людина,і я теж щаслива,бо щасливий ти!
Нехай я буду і далі страждати,для мене головне,щоб ти не страждав так,як страждаю я,щоб ти любив іншу так,як люблю тебе я,тільки щоб ця любов була взаємною.
За що я так тебе кохаю?
Скільки разів казала собі:"Забуду",але проходив час,а я знову і знову жила надією побачити тебе.Ти для мене - повітря.Побачила живу, довгий час не бачу - починаю тихо помирати.
Коханий,милий,єдиний,ніжний,красивий,н еповторний у цілому світі...
Можливо,я розділю свою долю з іншим,але любила,люблю і завжди любитиму тільки тебе!
18.11.05
Вона знову перечитувала старенький щоденник.В цьому маленькому записнику серед кумедних малюнків,швидкоруч записаних телефонів та адрес були сторінки.що змушували її серце завмирати. Вона гортаючи листки записника знову і знову поверталася думками назад,в ті дні,коли була щасливою. Вона була юна,замріяна,жила з надією у серці.
Як дивно було знову повернутися в ті дні: як страшно було усвідомити,що все минуло.Іноді вона не вірила,що все написане в щоденнику про неї.Пройшло кілька років,а між "нею" тодішньою і "нею" сьогоднішньою така велика різниця.
А можливо це їй тільки сьогодні так здається? Хіба квітка привезена здалеку змінює свою сутність якщо її садити в іншій землі?
Троянда завжди залишатиметься трояндою,конвалія - конвалією...
Чи приживеться рослина в нових умовах - це вже інше питання.
Можливо і вона змінила лише середовище життя,як квітка грунт.
Звичайно.Щоб прижитися необхідно було змінитися в чомусь,але суть залишається незмінною.Хоча саме ця внутрішня constanta робила її життя нестерпним.
Залишалось відкритим питання: чи то цей світ не підходив їй,чи то вона йому не пасувала?..
Девченки,такие ситуации были у каждой,только по-разному,но с одинаковыми мурашками!
Ніжність і кохання творять чудеса.
З тих пір пройшов час, але я в деталях пам"ятаю цю картину. Він усміхається, а в його ногах крутиться рижий кіт, очікуючи ласки. Майже не пам"ятаю як розвивався той вечір, він провів мене додому, ми піднялись, зайшли. Діловито роздивившись в прихожій, зразу пішов в спальню. Зкинув з себе куртку, сів на ліжко. Я з великим здивуванням уставилась на нього:
"Може, поп"єм кави?" - запропонувала я і сама здивувалась, наскільки ж наївно я дивлюсь зі сторони.
"Ні, кави не хочу.Тебе хочу,зараз" - якось просто сказав він і зваблююче посміхнувся.
Ти така ніжна...Я похитала головою. Тільки тепер я зрозуміла, щл та усмішка була на всі випадки. він користувався нею при кожному зручному випадку, але тоді я здається не розуміла, що вона значить. Що було далі, пам"ятаю погано, він потягнув мене до себе, і ми опинились в обіймах...
Так,... любити він вмів, але любив якось поривисто і навіть як мені тоді здавалось холодно - якбудь-то не я булаз ним поруч, а лялька потрібна лише для того, щоб втомувати його пристрасть.
Прокинулась я з чугунною головою і тяжестю на серці. Можливо тяжесть була від того, що його рука лежала на моїй груді. Я зняла його руку, він прокинувся і сказав: "Зранку - ще краще..."
Мені не хотілось, але він... Незнаю,як йому це вдавалось,але він вмів вмовити.
Так і моє життя пішло - як у мутному тумані.
Хлопець самостійний,він звик жити своїм життям - це я ще раз зрозуміла одного разу,проходячи вулицею побачила йогов присутності якоїсь дівчини,він як завжди зваблююче посміхався,обіймаючи її. Я трохи уявляю собі,що таке почуття ревнощів,але дивлячись на те,як його рука обіймає її,я відчула злість і втому.Тільки це і більш нічого.
Перше кохання...
Це все було колись,а тепер - випадкове торкання губами за вушком, розсіяний рух пальцями,тепло долоні,яка надовго заспокоїлась на моєму животі і нерішучість,яка очікується ри кожному русі.
Але в кожному жесті,в кожному доторканні він відчутно прислуховується до мене.можливо навіть занадто.
Сказати по правді,я людина зажата в собі - знаю за собою не мало комплексів.Ну,навіть згадати тоді в перший раз,піднявшись з ліжка інтуіціативно прикривала тіло,ну а в цей раз він на мене так спокійно подивився,якось можна сказати по-домашньому,що мої руки самі опускались."Мені з тобою так затишно"- прошепотів він мені на вушко.
Ми дивились на зорі і я відчула,його губи,які цілували мене в плече, відчувала як спокійно колихався його хрестик,доторкаючись моєї спини...І як же це було чудово - все це відчувати...
І віддавати цим теплим пестощам всю себе...
А потім лежати,скрутившись,сміятись,і відчувати як в ньому і в мені прокидається бажання: це напевно щастя...Або щось на нього дуже схоже.
Незнаю,але мені було дуже спокійно,надіюсь і йому також.
